Razom We Stand презентує дослідження «Муніципальні мікромережі: бар’єри впровадження та фінансова інфраструктура», у межах якого опитало громади та проаналізувало законодавство, щоб відповісти на три питання: чи має громада право збудувати мікромережу, чи є чим її профінансувати і що саме треба змінити, щоб відповіді стали ствердними.
Для української громади мікромережа перестала бути питанням екологічної амбіції. Після систематичних ударів по енергосистемі лікарня, водоканал і котельня стали точками, від яких залежить життєзабезпечення міста, — а дизельний генератор, типова відповідь на блекаут, коштує практично втричі дорожче за мережу.
Гроші в цих проєктах є, і рахунок збігається. Донорські гранти покривають 80–100% вартості обладнання, а моделювання показує окупність від 2,5 до 7,4 року. Не сходиться правова рамка.
Головне, що ми знайшли:
- Термін «мікромережа» в законі є — операційного правового режиму під нього немає. Легальною сьогодні є лише кампусна мікромережа; масштаб населеного пункту юридично недосяжний.
- Стаття 58² про громадські енергетичні об’єднання — перша норма, здатна стати правовим носієм муніципальної мікромережі. Без підзаконних актів НКРЕКП вона не працює.
- Вузьке місце — не капітал, а інституційна спроможність і те, що жоден наявний механізм не фінансує мікромережу як систему.
- Найдешевша нормативна дія вміщується у два абзаци й не потребує ні бюджетних видатків, ні нових інституцій.
Приватний капітал не піде в громади, доки не будуть зняті процедурні, правові та регуляторні ризики. Нове дослідження Razom We Stand показує, які саме і в якій послідовності.
