Максим Гардус, Катерина Концур
Café Kyiv в Берліні став майданчиком, де енергетика України обговорювалась не лише як ключовий сектор економіки під ударами, а як майбутній елемент європейської енергетичної безпеки. Для Razom We Stand ключове питання звучало так: чи може Україна перейти від логіки аварійного виживання до моделі стратегічного внеску до втілення цілей ЄС – через експорт чистої електроенергії та масштабування децентралізованих ВДЕ?
Система під тиском – але не зламана
На дискусійних панелях учасники чітко окреслили реальну картину. Поточний піковий попит на електроенергію в Україні – близько 18 ГВт, тоді як дефіцит потужності сягає 9 ГВт. Великі теплові станції та мережеві підстанції були системно атаковані, що зменшило обсяг диспетчеризованої генерації та посилило фінансову вразливість компаній.
Водночас міжнародна підтримка вже дала відчутний результат:
- 7,7 млн людей забезпечено енергією та теплом завдяки поставленому обладнанню;
- 11 000+ фахівців пройшли навчання з енергоефективності;
- Підтримано 51 реформу, пов’язану з євроінтеграцією.
Але ці досягнення – лише база. Вони не вирішують структурних проблем.
У дискусіях із GIZ, Green Deal Ukraina, European Climate Foundation та іншими партнерами виокремили ключові бар’єри:
- Обмеження мережі (grid bottlenecks) – складність інтеграції нових потужностей.
- Слабка інституційна спроможність – від регуляції до контролю якості проєктів.
- Кадровий дефіцит – брак інженерів, операторів, менеджерів.
- Потреба у послідовній промисловій політиці, спрямованій на локалізацію ключових технологій та інтеграцію до ланцюгів доданої вартості ЄС.
- Фінансові обмеження та низька координація інструментів.
Особливо гостро стоїть “замкнене коло” муніципальних проєктів: без готової документації немає фінансування, без фінансування не готується документація.
Попри війну – рекордний розвиток ВДЕ
Окремий акцент – роль децентралізованої відновлюваної енергетики.
Лише у 2025 році встановлено:
- 1500 МВт нової децентралізованої сонячної генерації;
- 324 МВт нової вітрової генерації;
- 534 МВт·год систем накопичення.
Окупність сонячних проєктів для громад і бізнесу – 6–8 років. Це означає, що інвестиції у ВДЕ – вже не лише кліматична політика, а економічно раціональне рішення для стійкості громад.
Весна–літо 2026 року створює унікальне вікно можливостей. Зростання сонячної генерації, високий рівень гідроресурсів та стабільна робота атомної генерації означають, що в окремі години виробництво низьковуглецевої електроенергії може перевищувати внутрішній попит.
Парадокс очевидний: попри повномасштабну війну Україна може мати профіцит чистої електроенергії – і водночас дефіцит фінансових ресурсів.
Від отримувача допомоги – до експортера чистої енергії
Також обговорили стратегічний зсув наративу в бік суб’єктності: Україна – не лише об’єкт підтримки, а потенційний постачальник чистої електроенергії для ЄС та повноцінний гравець енергетичного ринку.
Технічно Україна вже синхронізована з європейською мережею. Обмеження – політичні та регуляторні: неповна ринкова інтеграція, ліміти експорту, цінові обмеження, інерція ухвалення рішень.
Якщо розширити можливості для експорту вже з квітня 2026 року:
- українські компанії отримають додаткові доходи;
- зменшиться залежність від бюджетних дотацій;
- з’явиться інвестиційний сигнал для розвитку нових ВДЕ та накопичувачів;
- ЄС отримає додатковий обсяг низьковуглецевої електроенергії для стабілізації регіональних ринків.
Три практичні кроки
За підсумками дискусій у Café Kyiv ми бачимо три системні рішення.
1. Прискорити ринкову інтеграцію та надати можливості для взаємовигідного імпорту/експорту електроенергії.
Повноцінний market coupling, скасування price-cap і прогнозовані правила транскордонної торгівлі між Україною та ЄС мають стати частиною європейської політики енергетичної безпеки.
2. Масштабувати інвестиції у децентралізовану генерацію та системи накопичення.
Фокус – на громадах, критичній інфраструктурі, теплокомуненерго. Підготовка проєктної документації має фінансуватися як окрема допустима витрата.
3. Інвестувати в людей та інституції.
11 000 підготовлених фахівців – це початок, але потреба значно більша. Без багатьох тисяч інженерів, енергоменеджерів і системної координації їх роботи жодна стратегія не працюватиме.
Українська енергосистема переживає безпрецедентний тиск. Але вона також демонструє здатність до трансформації.
Весна і літо 2026 року можуть стати моментом переходу від аварійних рішень – до структурних реформ.
Енергетична безпека України – це вже не лише питання національної стійкості. Це частина європейської безпеки та кліматичної політики. І саме таку розмову ми привезли з Café Kyiv.
